Теоретико-методологічною
основою досвіду стали роботи з
дослідження питань риторики таких науковців: Л. Мацько, Г. Сагач,
Є. Клюєва, Ю. Рождественського, М. Бахтіна, В. Аннушкіна,
Н. Іпполітової, С. Мінєєвої, О. Сиротиніної,
О. Селіванової, Д. Баранника, В. Виноградова, Ю. Караулова,
В. Карасика та ін. У їхніх працях висвітлено основні
риторичні категорії й поняття, лінгвістичні основи риторики.
Для вивчення методичних аспектів викладання риторики на всіх рівнях мовної
освіти автор досвіду спирався на роботи лінгводидактів М. Пентилюка,
Н. Голуб, О. Горошкіної, О. Семеног, С. Омельчука,
А. Ляшкевич, О. Залюбівської,
Л. Нечволод, Г. Онуфрієнко та ін.
Автор ознайомився з роботами педагогів-практиків: Л. Денисюк, Н. Саранді,
М. Степанюка, Е. Палихатої, - які створили авторські
програми з риторики, програми спецкурсів і факультативів.
З метою вивчення питань формування риторичної компетентності
вчитель опрацював роботи відомих вітчизняних і зарубіжних вчених, а саме:
О. Бондаревської, І. Зимньої, Н. Калініної, О. Лебєдєва,
М. Лук’янова, О. Овчарук, О. Пометун, В. Сєрікова.
Цінними джерелами для вчителя стали праці,
що стосуються основних ідей гуманістичної
педагогіки та психології (Ш. Амонашвілі, А. Маслоу), теорії діяльнісного
розвитку особистості (Л. Виготського,
А. Леонтьєва), теорії особистісно
зорієнтованого навчання (А. Хуторського, І. Якиманської,
А. Фасолі), драмогерменевтики
(В. Букатова, А. Єршової).
Методичним підґрунтям для створення умов розвитку техніки ораторського мистецтва в
процесі вивчення української мови та літератури стали наукові концепції та теорії О. Бабкіної, Л. Горобець, Н. Голуб, В. Нищети
та ін. Науковці розглядають риторичну компетентність як
одну з життєвих компетентностей, яка може й повинна формуватися в процесі шкільного
навчання засобами різних предметів, особливо на уроках української мови та
літератури.
На основі зазначеного вище можна зробити
висновок про зв’язок комунікативної та риторичної компетентностей: риторична
компетентність – це комунікативна компетентність (здатність особистості
застосовувати у конкретному спілкуванні знання мови, способи взаємодії з іншими
людьми, сукупність знань, умінь і навичок, що забезпечують ефективне спілкування)
у поєднанні з оптимальним мисленням, риторичною культурою та ціннісними
орієнтаціями особистості.
Досвід Чкан Т.А. формувався в умовах впровадження профільного
навчання в загальноосвітніх навчальних закладах. Відповідно в ЗОШ № 11 були
сформовані класи суспільно-гуманітарного напрямку (філологічного профілю).
Також вибір проблеми, над якою працював учитель, був пов’язаний з реалізацією завдань науково-методичної
проблеми ЗОШ № 11 «Компетентнісний
підхід в особистісно орієнтованому навчанні на основі здоров’язбережувальних
технологій».
Досвід роботи вчителя в
профільних класах виявив певний
розрив між вимогами Державного стандарту та науково-методичним забезпеченням
викладання риторики. Програма «Українська мова для профільного навчання
учнів загальноосвітніх навчальних закладів (філологічний напрям (профіль –
українська філологія) 10-11 класи», 2011 р.» відводить значну кількість годин практичній
риториці. Тому в автора
виникла потреба переосмислити методи викладання цього предмету в класах
філологічного профілю. Тож логічним було вироблення системи роботи над
розвитком техніки ораторського мистецтва.
Немає коментарів:
Дописати коментар